Педагогічне есе

 Педагогічне есе "Моє ім'я - Учитель"

  Учитель - це не просто професія, це покликання.

В цьому слові багато ноток гордості, величі, поваги й розуміння.

  Учительська доля… Вона не обирає невпевнених. Це доля особлива, бо вона довірила мені найцінніше у житті – дитячі душі, які треба навчати любові, справедливості, честі. З гордістю думаю про себе: я – Вчитель, і це визначає всю мою суть і все моє життя. Стараюсь бути справжнім педагогом - таким, що поєднав у собі любов до своєї праці і до дітей.

   Поклик своєї вчительської долі я відчула ще в дитинстві, бо виросла у сім'ї, де дідусь і мама були вчителями. Я часто бувала з мамою в школі і ще тоді, маленькою, я говорила, що я буду працювати з маленькими дітками. І для цього розуміла, що треба добре вчитися і закінчити інститут. Моя мрія здійснилася. Я стала педагогом і працюю уже 17 років.

Саме завдяки цій професії я росту сама, набираюся мудрості, вчуся терпінню, стараюся прокласти стежку до душі кожної дитини, вселяю віру в можливості кожного учня. 

  Сьогодні, упевнено ступаючи на дорогу педагогічного пошуку, розумію, що потрібно ще багато вчитися, уміти вибрати власну позицію. І я вчуся. Вчуся весь час і розумію, що вчительська праця дуже цінна, клопітка, виснажлива. Проте вона вічна, її ніхто не зможе замінити, тому мене не залишає бажання працювати над собою, вдосконалюватись, підвищувати свою педагогічну майстерність. Я намагаюся йти в ногу з життям: оволоділа комп'ютером, вже завчасно взяла  участь у очному тренінгу для вчителів початкової школи, які навчатимуть учнів першого класу, відповідно до Концепції "Нова українська школа", беру участь у різних семінарах, тренінгах, конференціях, прослуховую вебінари на різноманітні теми, знаходжу цікаву інформацію, роблю різні презентації. А найбільшою винагородою для вчителя є досягнення його учнів, їх життя, і відчуття того, що ти їм допомагаєш.

    Я знаю: учителями не стають, ними народжуються. Хоча, звичайно, учитель – це не тільки Божий дар, а й дуже відповідальна та наполеглива праця і людина з серцем, яке віддане дітям.

    І щоденно, збираючись до школи,  повторюю в душі проникливі слова   молитви  великого педагога Ш. Амонашвілі:

-   Владико! Ти зробив мене вчителем дітей, щоб настанови мої  опромінювали їх серця і душі.
    Дай мені повну чашу любові, щоб поливати нею дітей рясно і невпинно.
    Дай мені пильність серця, щоб не  пропустити  поруху душі  жодної дитини.
    І нехай душа кожної дитини розкриється, як прекрасна квітка!